Актуальна проблематика української лінгвоконфліктології.

Анотація

Серед нових напрямів мовознавства, як-от: гендерна лінгвістика, лінгвістика креативу, лінгвістика брехні, лінгвоемоціологія, лінгвоперсонологія, виокремлюють і лігвоконфліктологію. Українські й російські дослідники проблем лінгвоконфліктології, серед яких Л. Білоконенко, І. Кавінкіна, Г. Кронгауз, Г. Мацюк, Ю. Сорокін, В. Третьякова, Л. Чайка, присвячують зазначеній проблемі низку наукових розвідок, репрезентуючи матеріал передусім у межах теорії психолінгвістики (психолінгвістична лінгвоконфліктологія) та соціолінгвістики, юридичної лінгвістики, лінгвістичної експертизи. Цю проблему розглядають з огляду на теорію і практику комунікативної лінгвістики, міжособистісної й міжкультурної комунікації чи дискурсивної лінгвістики, а також теорії мовленнєвих жанрів. Крім терміна лінгвоконфліктологія, пропонують й інші назви цього лінгвістичного напряму, порівн.: девіатологія, помилкознавство, помилкологія, ляпсологія та ін. Наведені номінації показують, що увага фокусується на мовленнєвих чи вербальних помилках, неточностях, некоректностях, комунікативних невдачах, що лежать в основі ―вербального конфлікту‖ чи ―конфлікту комунікативного‖. У цьому разі увагу привертають мовленнєві чи комунікативні факти, некоректні мовні моделі, що актуалізовані пересічними носіями мови й не сприймаються суспільством, викликають незадоволення чи роздратованість.