Урбоніми міста Херсона: структурносемантичний аспект.
Abstract
Власні назви займають значне місце у складі лексики будь-якої мови. Їх сукупність являє собою народну творчість, яка складалась століттями. З давніх часів географічні назви, їх походження та історія цікавили людей: з античності до нас дійшли давньогрецькі тексти, які мають вигляд зібрання географічних назв та їх класифікацію, спроби пояснити ті чи інші географічні назви можна зустріти у працях грецьких і римських істориків та географів.
Географічні назви, особливо давні, є історичними пам'ятками, тому що в них відобразилися соціальні відносини попередніх століть, особливості етнографії, побуту, а головне ‒ мова відповідного періоду з усіма його рисами. Як би добре людина не володіла тією чи іншою мовою, її знання завжди будуть неповними і поверхневими, якщо вона не має уявлення про культуру, історію і традиції народу. Ономастична лексика робить можливим поєднання вивчення мови з літературою та історією народу, його культурою.
References
Бучко Д. Бучко Г. Урбаноніми як маркер взаємодії народу і влади в Україні (радянський і пострадянський періоди). Київ: Пульсари, 2002. С. 75-79.
Лучик В.В. Відновлення історичних топонімів як чинник українського державотворення. Магістеріум. Київ, 2011. С. 49-53.
Мартос С. Сленгові назви міських об‘єктів. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика». 2010. Випуск 12. С. 150–154.
Матеріали ХХІV Міжнародного конгресу з ономастики. URL.: www.gencat.cat/Uengua/BTPL/ICOS
Мезенко А.М. Урбанонимия Белоруссии. Минск, 1991. 256 с.
Негер О. До питання про термінологічно-поняттєвий апарат урбанонімики. Науковий вісник Ужгородського університету. 1987. Випуск 27. 486 с.
Скляренко О.М. Про топонімізацію апелятивів місцевих географічних термінів (на матеріалі болгарської мови). Записки з ономастики. Київ, 1999. №3. С. 63–68.
Українська мова: Енциклопедія / 3-є вид. зі змінами і доповненнями. Київ: Українська енциклопедія імені М.П. Бажана, 2007. 856 с.
